Фундаментальний обман полягає у підміні юридичного статусу народу культурною символікою. Замість того, щоб визнати етнічних українців суверенним народом, наділеним колективними правами — такими як земля, самоврядування та міжнародне представництво — держава запропонувала мову, вишиванки й народні пісні як замінники.

Розмовляти українською стало культурною відзнакою, але не юридичною ідентичністю. У цьому й полягає суть маніпуляції: суверенний статус українців було відібрано й замінено декоративною спадщиною. У результаті етнічні українці сьогодні не мають політичного представництва, бо в юридичному сенсі вони більше не визнаються народом — лише знеособленими індивідами в фольклоризованому населенні.

Нижче подано хронологічну карту юридичного обнулення українців — із датами, описами змін і поясненням суті кожної підміни.

 

1. 1991–1996: Український народ як нація, а не просто населення

У перехідний період після здобуття незалежності український народ чітко визнавався етнічним і культурним суб’єктом:

16 липня 1990 року — Декларація про державний суверенітет України проголосила, що носієм суверенітету є «народ України», без жодних згадок про «всі національності». Це дозволяло тлумачити термін «народ» як такий, що стосується етнічних українців як історичної нації.

19 червня 1991 року — Концепція нової Конституції України (Постанова № 1213-XII) зазначила: «Українська нація є носієм суверенітету та основою державотворення», прямо підтверджуючи українську націю (в етнічному сенсі) як джерело державної влади.

 

2. 28 червня 1996 року: Конституція України — момент юридичної підміни

Преамбула Конституції України ввела нове формулювання: «український народ — громадяни України всіх національностей».

Це означало підміну. Вона стерла межу між:

– етнічністю та загальним населенням,

– суверенним народом і адміністративним громадянством.

У статті 5 Конституції проголошується, що «народ» є носієм суверенітету, але не уточнюється, хто саме вважається «народом». Преамбула ж фактично переозначує суверенного суб’єкта як сукупність громадян незалежно від етнічної належності.

Таким чином, юридичне визначення суверенного суб’єкта було розмите. Суверенітет було перенесено від історичного народу — етнічних українців — до невизначеної громадянської маси.

3. 2021 — Закон № 1616-IX: Пряме виключення українців із статусу народу

1 липня 2021 року був ухвалений Закон України «Про корінні народи України» (№ 1616-IX). Він офіційно визнав корінними народами лише:

– кримських татар,

– караїмів,

– кримчаків.

Етнічні українці були повністю виключені. Згідно зі статтею 1, вони не можуть вважатися корінними, оскільки начебто «мають власну національну державу за межами України». Це є юридичною фікцією.

У результаті:

– етнічні українці були виключені з правового поля корінних народів,

– їм було відмовлено в колективних правах, міжнародному представництві, захисті та визнанні як народу згідно з нормами міжнародного права.

 

4. 2022 — Закон № 2215-IX: Юридичне стирання правонаступності

21 квітня 2022 року був ухвалений Закон України «Про дерадянізацію законодавства України» (№ 2215-IX). Додаток № 2 до нього скасував понад 250 нормативно-правових актів УРСР та СРСР, зокрема:

– усі Конституції УРСР (1919, 1929, 1937, 1978 років),

– усі законодавчі акти, що визнавали український народ історичним суб’єктом.

Це стало повним юридичним очищенням від радянської та пострадянської спадкоємності, в межах якої український народ визнавався нацією з колективними правами. Закон унеможливлює для етнічних українців посилання на будь-яку правову спадкоємність або історичний статус як суверенного народу, залишаючи їм лише знеособлену громадянську ідентичність.

 

5. Наслідки: Стирання народу з правової системи

Наступна таблиця узагальнює ключові етапи юридичної девальвації етнічних українців, показуючи, як їхній колективний статус поступово демонтовувався через офіційне законодавство. Вона ілюструє перехід від визнання українців як нації до повного виключення з правосуб’єктності.

Період	Правовий статус українців
До 1996 року	Українці = нація, носій суверенітету
1996 рік	Українці = розчинені серед «усіх національностей»
2021 рік	Українці = не визнані як народ
2022 рік	Скасовані всі акти, що підтверджували статус нації

 

Окрім правового виключення, етнічні українці також зазнали культурного й духовного стирання. Українська Православна Церква (УПЦ), історично визнана канонічним спадкоємцем київської духовної традиції, зазнає системного переслідування з боку держави: церкви захоплюються, духовенство арештовується, діяльність обмежується.

Ця інституція колись виступала як релігійне втілення української тяглості — духовна «правова особа». Її заміна на підтримувану державою Православну Церкву України (ПЦУ), яка не має ані історичної спадкоємності, ані загального канонічного визнання, є не реформою, а насильницьким демонтажем фундаментального елементу української етнонаціональної ідентичності.

Це ще більше підтверджує висновок про те, що держава не лише анулювала правовий статус українців як народу, а й цілеспрямовано демонтувала їхній історичний і духовний суверенітет.

 

6. Висновок: Юридичне обнулення статусу народу

Етнічні українці виключені з переліку народів, визнаних державою Україна. Вони не мають доступу до колективних прав, права на самовизначення, культурної автономії чи міжнародного захисту.

Це створює юридичну фікцію мобілізації: якщо народ не визнаний, він не може уповноважити жоден уряд чи війну від свого імені.

З юридичної точки зору, і Верховна Рада, і Президент України втратили легітимність і правосуб’єктність як представники українського народу (етнічних українців). Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету є народ, який є єдиним легітимним джерелом державної влади. Однак після ухвалення Закону №1616-IX «Про корінні народи України» у 2021 році поняття «народ» було фактично обмежене лише кримськими татарами, караїмами та кримчаками — єдиними групами, формально визнаними державою як корінні народи.

Етнічні українці не були включені до цього списку і не визнані як окремий народ у чинному законодавстві. Відповідно, якщо етнічні українці юридично не визнаються як народ, вони не можуть бути джерелом суверенітету або основою для представництва. Будь-який інститут — включно з парламентом і президентством — є конституційно нікчемним, якщо визначення «народу» більше не охоплює етнічну більшість держави.

Це юридичне знецінення було ще більше поглиблене Законом №2215-IX «Про десовєтизацію законодавства України», ухваленим у 2022 році, який ретроспективно скасував сотні правових актів радянського та раннього пострадянського періоду — зокрема ті, що підтверджували політичну й етнічну самоідентифікацію українців і спадкоємність державності від УРСР.

Анулювавши ці фундаментальні законодавчі документи, закон фактично перервав культурну і правову тяглість українського етносу в юридичній системі. У такий спосіб було стерто останні сліди формального визнання українців як історичного народу з суверенним статусом.

Разом узяті, ці два закони демонтували як конституційну основу, так і історичну легітимність будь-якої влади, яка діє від імені «українського народу», зробивши чинні державні інститути не лише нелегітимними, але й структурно нездатними представляти етнічну більшість.

Таким чином, етнічні українці, будучи позбавленими визнання як народу й виключеними з правової конструкції суверенітету, мають повне право реалізувати самовизначення згідно з нормами міжнародного права. Це включає право визначати свою колективну ідентичність, домагатися міжнародного представництва і відмовлятися визнавати легітимність будь-якої влади, яка не походить від них як визнаного народу. Ми, етнічні українці, вже реалізуємо це право.

Отже, етнічну ідентичність українців було систематично стерто й замінено. Впродовж цих законодавчих трансформацій етнічних українців позбавили визнання як народу, статусу суверенних суб’єктів і виключили з усіх правових механізмів колективного представництва.

Станом на сьогодні, згідно із Законом №1616-IX, єдиними групами, офіційно визнаними українською державою як «народи» — а отже, єдиними легітимними джерелами суверенітету й влади — є кримські татари, караїми й кримчаки. Це становить не лише юридичне витіснення українців, а й повномасштабне правове захоплення українського суверенітету й незалежності під виглядом реформ.

Цей текст і проєкт не мають на меті націоналізм чи ксенофобію. Термін «етнічні українці» використано як приклад більшості, однак проблема стосується всіх спільнот, які виключені з визнання.