Вкладення: 3

Запит було направлено з метою отримання офіційної інформації щодо того, хто в Україні вважається національними меншинами, якими документами підтверджується належність до них, які органи уповноважені видавати такі документи та чи існує затверджена форма такого підтвердження.

У відповіді Міністерства юстиції України відсутні прямі відповіді на поставлені питання. Натомість наведено загальні положення законодавства, з яких можна зробити принципові висновки щодо суті української правової конструкції.

По-перше, Міністерство офіційно підтверджує, що держава Україна не веде та не передбачає фіксації етнічної належності громадян. Національність у правовому полі не підтверджується ані документально, ані інституційно. Належність до національної меншини, по суті, оформлюється виключно на підставі самоідентифікації, без процедури перевірки, без визначеної форми та без правового засвідчення. Це означає, що українська держава відмовилася від юридичної моделі етнічної ідентифікації.

По-друге, Міністерство наводить визначення статті 1 Закону України № 2827-IX, згідно з яким національними меншинами визнаються групи громадян України, які не є етнічними українцями. ... Читати далі ⇢

Вкладення: 1

Запит було подано з метою отримання офіційної інформації, чи є чинною Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».

Цей документ ухвалювався в перехідний період, коли Україна лише формувала власну правову систему після проголошення незалежності. Водночас уже 13 березня 1992 року Україна підписала Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), у якій зазначено:

«Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР) та Україна — як держави-засновниці Союзу РСР, що підписали Союзний договір 1922 року, констатуємо, що Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування.»

Саме тому виникає логічне питання: чи може залишатися чинною постанова, яка регулює дію актів законодавства вже неіснуючої держави — СРСР? ... Читати далі ⇢

Вкладення: 3

Відповідь Міністерства юстиції України повністю відтворює офіційну позицію Державної міграційної служби, підтверджуючи, що українське законодавство не передбачає юридичної фіксації національності громадян у жодних документах, включаючи паспорти, свідоцтва про народження та акти цивільного стану.

Відомство прямо заявляє про відсутність державного обліку етнічної належності та апелює до Конституції України та міжнародних стандартів недискримінації, підміняючи ними право на етнічну ідентичність, визнане міжнародним правом.

Однак за цією формальною «рівністю» приховується цілеспрямований і юридично оформлений механізм виключення титульної нації — етнічних українців — з категорії суб’єктів колективних прав.

Закон № 1616-IX «Про корінні народи України» (2021) обмежує визнання колективних прав виключно трьома групами — кримськими татарами, караїмами та кримчаками, тим самим свідомо виключаючи з правового поля як титульну українську етнокультурну групу, так і всі інші автохтонні й діаспорні спільноти, які не підпадають під це вузьке визначення. ... Читати далі ⇢

Вкладення: 2

Запит було подано з метою отримання офіційного роз’яснення щодо таких питань: хто відповідно до чинного законодавства України має право вносити зміни до Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та який орган державної влади або посадова особа наділені повноваженнями скасувати чи визнати недійсною зазначену Декларацію.

Метою звернення було з’ясувати, чи підлягає Декларація перегляду після набрання чинності Законом України № 2215-IX «Про дерадянізацію законодавства України», спрямованим на усунення з правового поля норм, термінів і посилань, що походять із радянського періоду.

Особливу увагу у запиті було приділено тому, що в тексті Декларації 1990 року неодноразово згадується УРСР (Українська Радянська Соціалістична Республіка) у позитивному контексті, що може вступати у суперечність з оновленою доктриною державної політики.

 ... Читати далі ⇢

Вкладення: 3

Міністерство юстиції України надало офіційну відповідь на інформаційний запит, поданий у липні 2024 року, щодо правових підстав притягнення до відповідальності за порушення комендантської години в умовах воєнного стану.

У відповіді зазначено, що чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України відповідальність за порушення комендантської години не передбачена. Це означає, що на рівні законодавства відсутня як адміністративна, так і кримінальна норма, яка встановлювала б правові наслідки за перебування на вулиці в період дії комендантської години.

Додатково підкреслюється, що органи державної влади та місцевого самоврядування, а також їх посадові особи зобов’язані діяти виключно в межах повноважень і у спосіб, визначений Конституцією та законами України. Це підтверджує неможливість застосування санкцій проти громадян лише на підставі наказів військового командування чи розпоряджень місцевих адміністрацій, якщо такі заходи не спираються на конкретні норми закону.

Формулювання про те, що Міністерство юстиції відмовляється класифікувати надану інформацію як публічну та посилається на режим юридичної консультації, також підтверджу ... Читати далі ⇢

Вкладення: 2

Міністерство юстиції України в офіційній відповіді від липня 2025 року підтвердило, що написання слів «Путін», «Росія», «РФ», «Російська Федерація» з великої літери в публічному просторі — зокрема в соціальних мережах або в офіційних документах — не утворює ані адміністративного, ані кримінального правопорушення.

Міністерство прямо зазначило, що чинне українське законодавство не передбачає жодної юридичної відповідальності за використання цих слів із великої літери. Це означає, що жодні санкції щодо громадян на цій підставі не можуть вважатися правомірними та підлягають негайному оскарженню.

Запит було подано на тлі масштабної внутрішньої кампанії, ініційованої органами влади, посадовими особами, адвокатами та пропагандистськими активістами, які наполегливо просувають практику написання назв «Росія», «РФ» та прізвища «Путін» виключно з малої літери.

Цю практику публічно мотивують тим, що держава-агресор нібито не заслуговує на написання з великої літери. Проте з юридичної точки зору така позиція є не лише непрофесійною, але й глибоко шкідливою. ... Читати далі ⇢

Вкладення: 3

Запит було подано з метою отримати роз’яснення, що означає термін «поточна редакція» нормативно-правового акта на сайті zakon.rada.gov.ua.

Міністерство юстиції України у своєму офіційному відповіді підтвердило, що постанова Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР від 19 серпня 1991 року № 1 залишається чинною в правовому полі України зі статусом «чинної редакції».

Це означає, що документ, ухвалений органом Союзу РСР, не був скасований або визнаний таким, що втратив чинність українською владою, і досі вважається актуальним нормативно-правовим актом.

У роз’ясненні Міністерства зазначено, що під терміном «чинна редакція» розуміється актуальний текст нормативного акта з урахуванням усіх офіційних змін і доповнень на момент запиту. Щодо цієї постанови жодних змін внесено не було, отже, вона юридично продовжує діяти в оригінальній редакції.

Крім того, Міністерство посилається на Закон України «Про доступ до публічної інформації» та на власні повноваження, відповідно до яких воно здійснює ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів і забезпечує зберігання їх офіційних текстів. ... Читати далі ⇢

Вкладення: 1

Запит до Міністерства юстиції України було подано з метою уточнення правового статусу закону, що регулює військові звання в Україні. Підставою для запиту стала частина шоста статті 92 Конституції України, яка прямо закріплює, що військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання встановлюються виключно законами України.

Це означає, що порядок їх встановлення не може регулюватися указами, постановами чи внутрішніми наказами міністерств — лише законом, офіційно прийнятим Верховною Радою та належним чином оприлюдненим.

В офіційній відповіді Мін’юсту від 7 серпня 2025 року (вх. № ПІ-М-3264) зазначено, що так званий закон «про військові звання» не надсилався для включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Згідно з Інструкцією Мін’юсту про порядок включення НПА до реєстру, затвердженою наказом № 57/5 від 26 червня 2002 року, така процедура є обов’язковою для всіх законів, що підлягають застосуванню. Таким чином, Мін’юст вказує на відсутність фінальної реєстраційної процедури, без якої будь-який акт не вважається офіційно чинним у юридичній практиці.

 ... Читати далі ⇢

Вкладення: 2

Відповідь Міністерства культури України, отримана в межах офіційного запиту, підтверджує, що корінними народами України визнано лише три етнокультурні групи — караїмів, кримчаків і кримських татар. Такий вибір формально обґрунтований критерієм відсутності у цих груп власного державного утворення за межами України. Однак суть проблеми значно глибша.

Проблема не в тому, що етнічні українці, можливо, не відповідають критеріям корінного народу через наявність своєї державності.

Проблема в тому, що ані вони, ані автохтонні етнокультурні спільноти — бойки, лемки, гуцули, подоляни, волиняни, слобожани, поліщуки та інші, що проживають на території України століттями, не отримали жодного юридичного статусу — ні як корінні народи, ні як національні меншини, ні як колективний суб’єкт із правом на самовизначення та землю.

Формально, навіть якщо виключити можливість визнання українців корінним народом, держава була зобов’язана закріпити їхню правосуб’єктність як народу — носія суверенітету, джерела влади та власника територій, як це передбачено у статтях 5 і 13 Конституції України.

 ... Читати далі ⇢

Вкладення: 1

Офіційна відповідь Міністерства юстиції України від 30 травня 2025 року (вх. № ПП-М-2162) підтверджує, що Закон України «Про державну податкову службу» № 509-XII від 4 грудня 1990 року втратив чинність. Це сталося на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень» № 5083-VI від 5 липня 2012 року в рамках адміністративної реформи.

Відповідні зміни були офіційно внесені до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України 3 серпня 2012 року з присвоєнням реєстраційного коду 62966/2012.

Важливо розуміти, що анулювання закону 1990 року не означає скасування податкової системи чи звільнення громадян від обов’язку сплачувати податки. З 1 січня 2011 року в Україні чинним є Податковий кодекс України, затверджений Законом України «Про Податковий кодекс України» № 2755-VI від 2 грудня 2010 року, який є основним нормативно-правовим актом у сфері податкових правовідносин.

Крім того, система податкових органів пройшла низку реорганізацій. Ось коротка хронологія інституційних змін:

 ... Читати далі ⇢

Вкладення: 1

Офіційна відповідь Міністерства юстиції України підтверджує, що Закон України «Про державну податкову службу» № 509-XII від 4 грудня 1990 року втратив чинність. Це відбулося в рамках адміністративної реформи, закріпленої Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень» № 5083-VI від 5 липня 2012 року.

Відповідні зміни були внесені до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів 3 серпня 2012 року під реєстраційним кодом 62966/2012.

Проте скасування зазначеного закону не означає скасування самої податкової системи чи обов’язку громадян сплачувати податки.

З 1 січня 2011 року чинним є Податковий кодекс України, затверджений Законом України «Про Податковий кодекс України» № 2755-VI від 2 грудня 2010 року, який став основним нормативно-правовим актом, що регулює податкові правовідносини в державі.

Податкова служба неодноразово проходила реорганізацію. ... Читати далі ⇢

Вкладення: 1

В офіційній відповіді, наданій Міністерством юстиції Україниу межах запиту відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»№ 2939-VI від 13 січня 2011 року, прямо зазначено: закон про Великий Державний Герб України відсутній. Це означає, що на законодавчому рівні не встановлено ані його офіційного статусу, ані порядку використання.

Водночас стаття 20 Конституції України чітко визначає, що Великий Державний Герб України встановлюється виключно законом, який має бути ухвалений не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради.

Такий закон ніколи не був прийнятий.

Єдиним чинним нормативним актом щодо державної символіки залишається Постанова Верховної Ради України «Про Державний герб України» № 2137-XII від 19 лютого 1992 року, якою затверджено лише Малий Державний Герб — золотий тризуб на синьому щиті.

Хоча ця постанова не має сили закону, вона продовжує застосовуватися і не була скасована чи замінена іншим актом. ... Читати далі ⇢

Вкладення: 1

Офіційна відповідь Міністерства юстиції України від 9 жовтня 2025 року містить вкрай важливе уточнення: наказ Міністерства внутрішніх справ № 347 від 26 квітня 2017 року, яким регулюється порядок виготовлення та видачі службових посвідчень працівникам Національної поліції, не подавався на державну реєстрацію і, відповідно, не був зареєстрований у Мін’юсті. Це означає, що зазначений нормативно-правовий акт не має юридичної сили.

Відповідно до чинного законодавства, зокрема Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 731 від 28 грудня 1992 року, усі акти міністерств та центральних органів виконавчої влади, які стосуються прав, свобод і обов’язків громадян, підлягають обов’язковій державній реєстрації. Без такої реєстрації нормативно-правовий акт не може застосовуватися і вважається юридично нікчемним.

Отже, на сьогодні поліція використовує службові посвідчення, видані на підставі наказу, який не має належної юридичної сили. Ці документи не можуть розглядатися як повноцінні посвідчення особи з підтвердженими державними повноваженнями.  ... Читати далі ⇢

Вкладення: 2

Документ, представлений вище, — це офіційна відповідь Міністерства юстиції України, у якій роз’яснюється правова природа преамбули як елемента нормативно-правового акта. У листі зазначено, що преамбула не містить норм права, не має самостійної юридичної сили та не може розглядатися як норма прямої дії.

Преамбула — це вступна частина будь-якого закону або конституції. У ній формулюються загальні цілі, історичні обставини, мотиви та ціннісні орієнтири, на яких ґрунтується відповідний акт. Однак з юридичної точки зору преамбула не містить норм права. Тобто, на відміну від статей закону, преамбула не встановлює юридичних обов’язків, не надає прав і не може бути підставою для судових рішень чи дій органів влади.

Міністерство юстиції прямо зазначає: преамбула не може містити правових норм, вона не є джерелом прямої дії і не має самостійної юридичної сили.

Що це означає на практиці?

У Конституції України преамбула — це єдине місце, де згадується формулювання «народ України — громадяни України всіх національностей». Але оскільки це сформульовано в декларативній, а не в юридично зобо ... Читати далі ⇢

Вкладення: 2

Міністерство юстиції України у своєму офіційному роз’ясненні 2025 року підтвердило, що єдиним місцем, де в Конституції прямо згадується, хто є «українським народом», є її преамбула. У ній термін «український народ» визначається як «громадяни України всіх національностей».

Втім, Міністерство не надало однозначного правового визначення цього поняття — натомість послалося на статтю 5 Конституції, в якій згадується «народ» як носій суверенітету, однак не розкривається, кого саме мається на увазі. Ба більше, у самому листі Міністерство використовує формулювання «на нашу думку», тобто фактично визнає, що робить висновок виключно на основі власного тлумачення, а не на підставі чітко визначеної правової норми.

Це ще раз підтверджує наявність правової невизначеності та конкуренції щодо тлумачення поняття «народ» у правовій системі України.

Ключовий момент полягає в тому, що відповідно до статті 38 Закону України «Про правотворчу діяльність» № 3354-IX, преамбула не містить норм права та не має юридичної сили. ... Читати далі ⇢