Заява про злочини проти самовизначення української нації та національної державності
Незалежно від того, як хто ставиться до цієї ініціативи — чи бачить у ній помилки, неточності, плутанину в термінах або слабку юридичну базу — важлива не форма, а суть.
Важливо те, що в умовах тотального правового вакууму, страху, репресій і зрадницького мовчання професійних юристів знайшлися люди, які не побоялися вголос сказати: українська нація — як історична, етнокультурна, а не абстрактний «народ» — існує, вона має право на самовизначення і вона не мовчить.
Так, можливо, деякі формулювання звучать не так, як би їх написали фахівці. Можливо, щось можна було б уточнити або вдосконалити.
Але це — голос живих людей, які не бояться, не мовчать і не здаються. Це — спроба відстояти своє право на існування, на гідність, на правду. І в цьому голосі — більше справжньої юриспруденції й автентичної суб’єктності, ніж у мовчанні тих, хто мав би захищати, але обрав страх, байдужість або вигоду.
Тому — підтримайте, виправте, підкажіть, доповніть. Бо завтра, коли зникнуть останні залишки державності, буде вже пізно. А сьогодні — це, можливо, останній крик нації, яка бореться за своє право бути.
