Передмова:

Те, що Український народ складається з громадян України всіх національностей, зафіксовано в українському законодавстві лише у двох місцях: у Декларації про державний суверенітет України та в преамбулі Конституції України.

Преамбула — це вступна частина Конституції, свого роду передмова, розташована перед її статтями. Вона має установчий характер і закріплює вихідні принципи, цінності та засади, на яких ґрунтуються Конституція і конституційний лад держави.

Правова природа преамбули Конституції завжди залишалася предметом численних юридичних спорів і дискусій. При цьому, попри відсутність однозначного визнання її нормою права, преамбула слугувала для юристів правовим орієнтиром при тлумаченні та визначенні складу Українського народу. ... Читати далі ⇢

На окупованих територіях громадян України примушували приймати громадянство Російської Федерації під загрозою втрати свого майна. Тим самим їх юридично змушували визнавати себе етнічними росіянами, оскільки Російська Федерація не визнає етнічних українців окремої національності або самостійною правовою категорією.

Отримання російського паспорта було не просто зміною громадянства — воно становило примусове декларування російської етнічної належності. З юридичної точки зору етнічні українці перестають існувати як окрема енічна спільнота і перекласифіковуються в етнічних росіян.

Відповідно до статті 13 Конституції України:

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Однак у Р ... Читати далі ⇢

Вже через 10–20 років історики не зможуть однозначно сказати, з ким воювала Росія в Україні, якщо армію її противника очолював етнічний росіянин Олександр Сирський, який народився в Росії, батьки якого проживають у Росії і який говорить українською мовою з яскраво вираженим російським акцентом, а ключові державні посади та найбільш відомі медійні фігури обіймав хто завгодно, окрім етнічних українців.

Неможливо просто прийти зі зброєю, захопити чуже майно й оголосити його своїм.І навіть якщо існує сила, щоб це зробити, сама по собі сила не створює права власності, і для легалізації такого захоплення завжди потрібно поставити під сумнів існування законного власника або довести, що він втратив свої права.

Традиційно, ознаками існування окремого народу, в його колективно-правовому сенсі, вважаються спільна мова, культура,  ... Читати далі ⇢

Оновлена версія

Український народ оформив акт самовизначення у 1990–1991 роках, коли в Декларації про державний суверенітет прямо закріплювалося, що Україна є суверенною національною державою, а носієм суверенітету в Республіці є народ України.

При цьому сама Декларація мала подвійне формулювання: у розділі «Самовизначення української нації» було закріплено національно-етнічний компонент — оформлений акт самовизначення українців і утвердження України як національної держави, а в розділі «Народовладдя» — громадянський компонент, де народ України визначався як сукупність громадян України всіх національностей.

Конституція 1996 року закріпила у статті 5 положення про те, що єдиним джерелом влади і суверенітету є народ, але без уточнення, кого саме мають на увазі під цим терміном. ... Читати далі ⇢

Під прикриттям зовнішньої агресії в Україні було встановлено правовий режим із ознаками інституціоналізованого апартеїду та міжетнічного конфлікту. Найчисельніша етнічна група — українці — опинилася позбавленою статусу, колективних прав, механізмів міжнародного захисту і навіть можливості правового самопорятунку. Ці зміни були цілеспрямовано закріплені в національному законодавстві в умовах воєнного стану, що свідчить про свідоме зміщення акценту із зовнішньої загрози на внутрішнє переформатування суверенного суб’єкта.

Формально апелюючи до ідеї національної єдності, держава здійснює підміну поняття «народ», маніпулюючи конституційною невизначеністю між колективним сувереном і сукупністю громадян. Залежно від політичної доцільності влада довільно чергує ці конструкції, виключаючи українців із усіх форм етнічно визначеної правосуб’єктності. ... Читати далі ⇢

Одним із найнаочніших доказів формального характеру Закону України№1616-IX «Про корінні народи України» є той факт, що під час його ухвалення держава використала терміни й риторику, запозичені з Конвенції №169 Міжнародної організації праці, але не ратифікувала саму Конвенцію. Це створює критичне протиріччя: Україна взяла на озброєння зовнішню оболонку міжнародного права, але відмовилася взяти на себе його зобов’язання.

Що таке Конвенція №169 Міжнародної організації праці і чому вона є ключовою?

Це єдина універсальна міжнародна конвенція, яка захищає колективні права корінних народів. Вона була ухвалена у 1989 році й вважається головним юридичним інструментом захисту:

 ... Читати далі ⇢

Фундаментальне хибне уявлення міжнародної спільноти, включно з самими українцями, полягає в тому, що культурні атрибути були сприйняті як доказ існування народу. Однак право розмовляти українською мовою не є еквівалентом статусу народу в юридичному сенсі.

Упродовж 21 року, з 1996 по 2021 рік, Україна будувала громадянське суспільство, в якому поняття «народ» трактувалося універсально — як сукупність громадян без етнічних розмежувань.

Але у 2021 році модель державного устрою була знову перебудована — цього разу за етнічним принципом. Окремі групи отримали юридично закріплений статус «народу» з усіма колективними правами — на землю, ресурси, самоврядування і суверенітет. Водночас етнічним українцям залишили лише мову, борщ і вишиванку — культурні символи без політичної суб’єктності та міжнародних гарантій.

 ... Читати далі ⇢

Бути частиною народу в українській правовій системі — це не питання символічної ідентичності, а питання майнових і суверенних прав. На всьому пострадянському просторі народ визнається джерелом влади в усіх державах, але лише у двох країнах — Україні та Казахстані — народ є ще й колективним власником землі, надр і природних ресурсів.

В Україні це прямо закріплено в Конституції: стаття 5 визначає народ носієм суверенітету та єдиним джерелом влади, а стаття 13 встановлює, що земля, її надра і природні багатства належать українському народові. В інших пострадянських країнах право власності на землю та ресурси закріплене за державою, що принципово змінює сам характер суверенітету та механізм розподілу національних багатств.

На відміну від західних країн, де народ давно втратив титул власності, а земля й ресурси розподілені між к ... Читати далі ⇢

v1.2

I. Міжнародна співучасть в організації внутрішнього терору в Україні

Держави Європейського Союзу, Сполучені Штати Америки, Велика Британія, Канада, Австралія, Швейцарія, Японія та інші країни-донори несуть пряму міжнародно-правову відповідальність за співучасть в організації масштабного внутрішнього терору на території України. Продовжуючи надавати багатомільярдне безумовне фінансування українському режиму в умовах офіційної дерогації зобов’язань із дотримання прав людини, ці держави фактично забезпечують безперебійну роботу репресивного апарату, що систематично здійснює міжнародні злочини.

Частина коштів країн-донорів спрямовується на фінансування:

◦ Примусової мобілізації громадян з елементами насильства, кримінального переслідування за відмову та “полюванн ... Читати далі ⇢